Новини Стилі Генезис Світлини Сейшен Тріал Велоремонт Оповіданки Велопрорив Фрірайд Бі-Мі-Ікс Залишки

Християн, так сталося, мав іще не проданий ровер і люб'язно погодився надати його для такої авантюри. Тож кожен тепер був на колесах, можна було вирушати.

Близько сьомої ранку ми зібрались на площі перед Бім-Бомом. Вранішнє холодне повітря приємно ласкало нашу шкіру. Аби не змерзнути, дружно розпочали крутити педалі. Вибралися за місто - яке то дивне відчуття: майже немає автомобілів та смогу, лише зелені дерева і різнокольорові поля... Вже біля Променя (не кінотеатра, а селища з такою самою назвою) почались перші випробовування на міцність нашого бажання відпочити. Дорога перетворилась на американські гірки. Дуже цікаво їхати вниз, але нагору - хоч пішки йди.

Та треба. Тож не будемо повертати назад! Їдемо. На кордоні з Рівненською областю трохи перепочили, а коли перетнули межу - не повірили своїм відчуттям. Ровери почали їхати якось по-особливому натхненно. Дивимось під колеса - а там рівнесенька, наче скло, заасфальтована дорога. Рівнесенька, мабуть, бо область так зветься. Наша рідна волинська дорога не витримує ніякого порівняння з нею.

За кожним новим пагорбом нам марилась очікувана водойма, але реальність раз-по-раз розчаровувала. Віднайшли на узбіччі "Міні-маркет" у дійсно маленькому магазинчику, кілька непоганих даунхільних схилів, незрозуміло звідки і нащо сюди потрапивший пасажирський вагон. І вже аж біля десятої ранку побачили воду. Ура! Врятовані! Від радощів я став вискокувати на стовпи (далися взнаки тріальні захоплення), Оксанка вщент спустошила пляшку із "Живчиком", а Директор жваво направився до магазинчика "Над Стиром" за якимись продуктами.

Покрутилися на березі, потім поїхали по турбазах шукати місце. Знайшли, добре попоїли, відпочили, позагоряли, скупалися.

Потім сидіти на одному місці набридло, тож вирушили до ГЕС. Цікава конструкція. З одного боку - невелика річка, що біжить скрізь каміння і далі рівниною, з іншого - саме водосховище, величезне озеро. Важко повірити, що то є Стир. Але то він. Цікаво, чи спускають воду повністю? Закортіло побачити, що знаходиться під нею, які ландшафти. Висота дамби невелика, десь до десяти метрів. А різниця у рівнях води - біля п'яти метрів. Тобто не слід очікувати на затоплений ліс, але якісь старі хати побачити цілком реально.

Знов повернулись на нашу стоянку. Виявилось, що туди вже приїхали якісь ровеняки. Зацікавились, звідки ми. Звісно, повірили не одразу. Але повірили :) Потім вони ставили палатку. Деос! Що то було за видовище! Скаути, певно, їх би розстріляли. Натомість ми з Оксанкою після десяти хвилин споглядання за боротьбою людей, колишків, брезенту і мотузок трохи допомогли туристам-піонерам. Вони були дуже вдячні і запросили нас до столу. Але нам вже треба було збиратися додому. Подякували і вирушили.

Чи то добре відпочили, чи то зворотня дорога завжди здається коротшою, але їхати назад було легше, і ми дісталися Луцька менш ніж за три години. Щоправда кінець подорожі співпав із спаданням на землю темряви, тож дорогу намацювали майже навмання. Проте успішно доїхали до ЦУМа, попрощалися і розбіглися по домівках.

Велоривок здійснено. Десь у думках народжувалась ідея акції під скромною назвою "Велопрорив"...