Новини Стилі Генезис Світлини Сейшен Тріал Велоремонт Оповіданки Велопрорив Фрірайд Бі-Мі-Ікс Залишки

Слово “байкер” асоціюється перш за все з любителем хвацької їзди на мотоциклі. Проте байком називають не лише двоколісну машину з мотором, а й звичайний велосипед або принаймні його гірський різновид – маунтинбайк. Як відомо, ровери бувають звичайні, спортивні, дитячі... і гірські, на яких можна виїхати хоч на Говерлу, хоч на Ельбрус!

...Мешканець села Липини Луцького району Христіан Шимонович гальмує біля приміщення молодіжного клубу в рай- та облцентрі, де домовлено про бесіду з журналістом. Біля крутого байка відразу стоплюються троє-четверо тінейджерів, починають мацати руками... Власник просить відійти – чемно, але вельми рішуче.

– Я дуже ревниво ставлюся до того, що хтось мій ровер зачіпає або сідає на нього, – пояснює.– Відчуваю до нього сильну прив’язаність. Своє почуття до байка я порівняв би з лібідо.

– Як ставляться до велосипедів інші велобайкери?

– Так само ревниво. Тим більше, що майже кожен складає свій ровер сам. Те, що випускалося на заводах у Радянському Союзі, було нікудишнє. До 1991-го, по суті, не було гірських роверів. Зараз нормальні машини дорогі...

– А взагалі – що ж таке велобайкінг?

– “Байкінг” треба казати. Це слово походить від “байсікл” – “двоколіс”. І в мотоцикла, і в ровера по два колеса. “Велобайкінг” – це як Народно-демократична партія, “двічі народна”. (Спірна думка. Слово “велосипед” з’явилося у французькій мові – velocipede – і походить від латинського velox “швидкий” та pes “нога”. Тобто його буквальний переклад – не “два колеса”... – авт.)
А байкінг – це стиль життя. Їздиш по всій Україні або навіть за її межами, дивишся на собі подібних, з ними знайомишся, себе показуєш...

– Яка людина може називатися байкером?

– Будь-яка, аби тільки мала ровер. Між іншим, хто має ровер, не може бути комуністом, оскільки це вже приватна власність. (Христіан Шимонович – ветеран студентського братства, учасник “студентської революції на граніті” 1990 року, нині – заступник рай організації однієї з національно-демократичнихпартій. Тобто людина, справді вкрай далека від ідеалів комунізму! – авт.) Байкінг –це також демонстрація фінансових можливостей. Мій перший ровер коштував 1500 дойчмарок.

– Не підпускаєте до своєї веломашини – а які ще особливості поведінки байкерів-фанатів?

– “Крейзі байкер” ніколи не возить на ровері картоплі чи іншу городину. Так само, як автолюбитель на 600-му “Мерседесі” не возить цементу. До речі, 1 кілограм ровера дорожчий за 1 кілограм “Мерседеса”.

– У байкерів-мотоциклістів найкрутіша марка – “Харлей-Девідсон”. А у велосипедистів?

– “Шімано”. Це транснаціональна японська корпорація. Фактично на кожному байку стоїть стоять запчастини цієї марки.

– І в Шимоновича є “Шимано”? (Зверніть увагу на співзвучність власних назв! – авт.).

– Є. Між іншим, “Шімано” не випускає роверів – тільки гальма, ланцюги, педалі... Словом, виробляє все, крім рами з вилкою. Тобто байк виготовляється просто: зварюєш раму, фарбуєш, навішуєш “Шімано” – і вперед.

– Скільки у вас велосипедів?

– Три – гірський, спортивний і “дачний”.

– Наскільки часто потрібно влаштовувати профілактику своїй машині?

– Раз на півроку. Щоб перебрати ровер, потрібно близько дня.

– Скільки коштів вимагає ваш стиль життя?

– Ровер за 1500 дойчмарок “тягнув” 25 доларів США на місяць, зате був надійним.

– Яку швидкість ви розвиваєте на своєму байку?

– 55 кілометрів за годину.

– Як ви оцінюєте якість наших пострадянських доріг?

– А нам хороші дороги не потрібні: ми їх не любимо. То спортивний ровер вимагає хорошої дороги, ще й погоди нормальної. А гірський ровер – через поріг, через бордюр, по будь-якій пересіченій місцевості... Можна їздити навіть униз і вгору по сходах. Можна пролетіти на байку в повітрі, впасти на землю і поїхати собі спокійно далі. (“Дурні та дороги” – одну з цих проблем байк знімає! – авт.).

Із додаткових джерел мені вдалося дізнатися, що на гірських велосипедах гасають абсолютно скрізь, починаючи від міських магістралей і закінчуючи пісками пустель та найскладнішими гірськими маршрутами. Не страшна їм і зима – ні мороз, ні льоди, ані сніги. Рік і місце народження маунтинбайку – 1976-й, штат Каліфорнія (США). Батьки – Гаррі Фішер, Том Річі, Кларк Кент і Джо Бріз. Молоді люди захоплювалися велоспортом, але незабаром їм стало нудно мотатися по автострадах, роздивляючись одноманітні придорожні пейзажі. Хотілося, переганяючи вітер, злетіти з крутого схилу й одержати чергову дозу адреналіну. Проте вся біда в тому, що після кожної такої спроби доводилося викидати на звалище ровер: хирява конструкція не витримувала колосальних навантажень. Гаррі Фішер запропонував своїм друзям якщо не винаходити заново велосипед, то принаймні модернізувати. Додалися підресорена амортизаційна вилка, мопедні колеса й дискові мотоциклетні гальма.

80-ті роки минули під знаком стрімкого розвитку нового виду спорту. 1990 року в Сполучених Штатах відбувся перший чемпіонат світу з маунтинбайку, а 1996-го він дебютував на Олімпійських іграх.

Уявімо собі суботній ранок, приміром в Австрії. Сотні автомобілів із закріпленими на багажниках байками прямують за місто. Там чотириколісні машини залишаються на стоянці, а їхні пасажири пересідають на двоколісні. На велопрогулянки вирушають цілими родинами. В Україні такого поки що немає. І це при тому, що, наприклад, гірська система Криму – рай для любителів байку...

Та повернімося до пристрасного “допиту” Христіана Шимоновича.

– Скільки часу байкер може не їздити на велосипеді?

– Неможливо прожити без цього ані дня. Правда, щоденна доза їзди по пересіченій місцевості – річ індивідуальна. Я кілометрів 25-30 по місту накручую. Хтось дужче любить групове катання, хтось – індивідуальне…

– Як сприймає байкера його оточення?

– “Заражається” і теж сідає на байки. Кожен хлопець рано чи пізно саджає на ровер свою дівчину. В мене все родина крутить педалі.

Христіан Шимонович безпосередньо причетний до презентації в Луцьку виду спорту BMX, про яку вже повідомляли “ВГВ”. Пізніше бакери демонстрували свій клас також на “Проспекті розваг”. Існує навіть проект першого в Україні BMX-стадіону, який має постати в Луцьку на схилі від гімназії №4 до парку культури і відпочинку ім.. Лесі Українки.

Участь велобайкерів у різноманітних молодіжних акціях завжди сприймається на “ура”, оскільки велосипед – це здоровий спосіб життя, вільний від шкідливих (чи просто згубних) звичок. Їзда на велосипеді дуже корисна для організму, а головне – незмінно дарує масу приємних емоцій, після яких наркотичний “кайф” не потрібен. Чи не тому велобайкінгом так просто “заразитися”?..

Хороших запчастин і поганих, крутих та цікавих доріг велобайкерам!