Новини Стилі Генезис Світлини Сейшен Тріал Велоремонт Оповіданки Велопрорив Фрірайд Бі-Мі-Ікс Залишки

Весна була п'янкою і спекотною. Сидіти у місті було нецікаво, крутитися по навколишніх лісах набридло, душа вимагала чогось більшого...

Це щось більше поступово сформувалося в ідею з'їздити до Володимира-Волинського. Розпочався етап "обробки" клієнтів для здійснення мрії. Перший спочатку зацікавився, але потім ми дійшли згоди, що на тріальній шестерні від далеко не поїде. Другий погодився, але невдовзі сказав, що тією дорогою від постійно їздив у дитинстві до бабусі у село, тож не бачить в ній нічого цікавого. Третій до останнього моменту зберігав інтригу щодо своєї присутності на маршруті... І вийшло так, що того суботнього ранку лише один я на ровері прямував у бік Володимира-Волинського...

Подорож розпочалась біля шостої ранку. Дорогою заїхав до "Нашого Краю" біля Бронкса, купив собі води. Заспані продвавці здивовано дивились на вранішнього відвідувача з ровером.

Виїхати з Луцька без пригод не зміг. Десь прогавив потрібний поворот і опинився на Ковельській замість Володимирської. Їду та не можу впізнати оточуючі пейзажі. Все очікую на знайомий силует заправки біля Омеляника - а замість нього бачу якісь болота, вкриті туманом. Коли виїхав за бетонні літери "ЛУЦЬК", збагнув, що продовжуючи рухатись в цьому напрямку, дістануся Ковеля. Повернув назад. Знайшов вірну дорогу і радісно покотив до Володимира-Волинського. Десь біля Торчина мене наздогнала смска від Юріка. Він того ранку також їхав до Володимира, тільки автобусом і мав зустріти мене на підступах до міста.

Тим часом сонечко вже піднялось високо, ставало спекотно. Їхати самому й без звички намотувати кілометри було важкувато. Але ж не повертати назад! Перед Війницею мене наздогнав автобус із Юріком усередині. Водій побібікав, я весело помахав рукою і продовжував крутити педалі. За селом я вирішив зупинитись хвилин на десять, аби розім'яти ноги і спину. Це виявилось помилкою. Я настільки розімлів, що коли знову всівся на ровер, довго не міг увійти до потрібного для подорожі стану. Таке враження, ніби збився з темпу. Але якось потроху розкачався і до села з дивною назвою Хобултова вже їхав доволі впевнено.

Біля Володимирівки, за кілька кілометрів до міста, я побачив знайомий сілует. То був Юрік на якомусь дуже скрипучому агрегаті, схожому на туристичний ровер радянського зразка. Вдвох було їхати веселіше, я навіть розпочав перестрибувати через усілякий мотлох на дорозі. Подорож зайняла біля чотирьох годин. У Володимирі-Волинському мене повертали до життя морозивом. У Юріка в квартирі було щось схоже на ванну з гарячою водою, тож невдовзі я був знову схожий на цивільну людину.

Півдня пішло на різні справи. Ми зготували хавчик. Знайшли Заю і з ним відправились на екскурсію містом, яка дуже швидко скінчилась, бо Володимир, як мені здалося, то є перехрестя трьох головних вулиць, поза котрими нема що й робити. Відвідали парк. Я щось фотографував. Сходили на річку. Через неї до сусіднього села перекинут справжній підвісний міст, майже аналог "Золотих Воріт" у Сан-Франциско. З нього у воду стрибала місцева шпана. Дивно, як вони там не ламали ноги, адже глибина річки була ледве біля метра. Нарешті ми заховались від сонця у затишному дворі з пивом і морозивом.

Але час спливав швидко і біля четвертої я розпочав збиратись до Луцька. Юрік проводжав мене до виїзда з міста. Потім я знову їхав сам, а сонце світило мені в спину. Дорогою зупинявся кожні хвилин сорок, бо п'ята точка намулялась і скаржилась на долю всіма своїми м'язами. Юрік зранку забув в автобусі документи і погнався на автостанцію його ловити. Домовились, що він попросить водія посигналити, коли той мене наздожене. Документи знайшлись, а водій, певно, зовсім забув про мене, тож промчався повз втомленого байкера у тиші. Можливо, він очікував зустріти мене набагато раніше, ніж на самому в'їзді до Луцька. Та мені то вже було байдуже. Я вже бачив знайомі краєвиди і прискорювався, аби нарешті влізти у ванну і розслабитись. Прогулянка вдалась. На всі 100%. Тої ночі я спав добре...